ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗАСТОСУВАННЯ КРОВІ

ВСТУП

По мірі того, як первісні люди почали усвідомлювати явища природи, вони переконувались в великому значенні крові в їх житті. Війна та мисливство доводили їм це щоденно. Підбитий птах, поранена тварина і людина, які втратили багато крові, помирали, і це спонукало замислюватися про тісний взаємозв’язок між життям і кров’ю. Погляди на кров як на джерело життєвої сили, привели до думки про можливість зцілення за її домогою від важких хвороб.

Перші думки про застосування крові з лікувальною метою з’явилися задовго до нашої ери. Люди бачили в крові джерело чудодійної сили, шукали зцілення від тяжких хвороб.

Кров почали застосовувати для лікування хворих у вигляді ліків та лікувальних ванн. Пізніше з’явилася ідея про переміщення крові з одного організму в інший, тобто ідея переливання крові, а потім з лікувальними цілями почали використовувати штучні розчини, які отримали назву кровозамінників.

Для всієї істрорії застосування крові характерна поступовість розвитку з шаленими підйомами та спадами і її найбільш вірно потрібно розділити на основні періоди.

І ПЕРІОД

Цей найдавніший період був найтривалішим і найбіднішим за фактами, які б могли висвітлити історію застосування крові з лікувальною метою.

В стародавньому Єгипті, під час війн, за військами гнали отари баранів, для того щоб використати їх кров для лікування поранених воїнів, так як вважали що випита кров здатна замінити людині ту, яку він втратив в результаті поранення.

Відомості про застосування крові з лікувальною метою знаходять своє відображення у творах давньогрецьких поетів. У творах Гомера згадується, що Одісей давав випити кров тварин, принесених у жертву, померлому пророку Тіресію, щоб привести його до тями і повернути дар мовлення. В «Метаморфозах» Овідія Назона, творах Плінія і Цельса, говориться про використання крові з метою омолодження. Про користь «Змішування соків» хворих людей з кров’ю здорових писав Гіппократ. При важких захворюваннях він давав пити кров хворим, яка була отримана від здорових людей. Гіппократ був повністю впевненим в ефективності використання крові для психічнохворих. Існує легенда про те, що хворому і старому папі Іннокентію VІІІ в XV столітті виготовили «Життєвий еліксир» з крові хлопчиків, який він вживав. Це лікування було марним: виготовлений з крові дітей еліксир не допоміг і папа незабаром помер, а лікар, лякаючись переслідувань, втік.

Перша згадка про успішне застосування крові при лікуванні ран була знайдена в рукописному підручнику на грузинсській мові в ХІ столітті. В 1615 році, доктор медицини, професор Кобургської гімназії Андрій Лібавій писав: «Пропонується новий спосіб лікування, за допомогою якого все можна зробити з людиною: старого – молодим, злого – добрим, боягуза – хоробрим» і т.д.

Близкий до вирішення питання про кровообіг був падуанський професор П’єро (ХV ст.), який стверджував, що роботою нервів керує мозок, а кровоносні судини керують серцем. Він був засуджений інквізицією і помер ще до суду, але був засуджений посмертно і тіло його було спалене на вогнищі.

Також був обвинувачений у єресі і Сервентус, великим досягненням якого є те, що він раніше Гарвея, вказав на «перехід крові з правої частини серця в легені, а звідтіля в ліву частину серця». Він намагався вияснити значення діяльності серця і найближче підійшов до вірного розуміння його функцій. Сервентус не встиг довести до кінця свої винаходи і був спалений на вогнищі разом зі своїми рукописами.

ІІ ПЕРІОД

Початок цього періоду пов’язують з відкриттям закону кровообігу англійським вченим Ві́льямом Га́рвеєм у 1628 році. У своїх працях від описав основні принципи вірного руху крові в живому організмі, що надало змогу отримати анатомічно-фізіологічне обгрунтування переливання крові і почати подальшу розробку методики переливання крові. Зрозуміло, що ці питання зацікавили вчених того часу і насамперед на батьківщині Гарвея в Англії.

William Harvey 2.jpg

Ві́льям Га́рвей

У 1638 році в Англії богослов Поттер, будучи присутнім на одному з дослідів Гарвея при демонстрації руху крові по судинах, висказав думку про переливання крові від однієї тварини до іншої.

Незабаром цю ж ідею розвив у Франції аббат Бурделло.

І лише у 1666 році видатний анатом і фізіолог Річард Лоуер, першим, з повним успіхом, провів переливання крові від однієї собаки до іншої. Йому належить пріорітет перших дослідів по внутрішньовенному вливанню лікувальних розчинів. У вени собаки він вводив вино, пиво і молоко. Отримані позитивні результати від переливання крові і введення деяких розчинів дали змогу Лоуеру рекомендувати їх застосування і у людей.

Перше переливання крові від тварин до людини було проведено у Франції, придворним лікарем Людовика ХІV, професором філософії і математики Ж.Дені, який став професором медицини. Він разом з хірургом Еммерезом зробив переливання крові від ягняти помираючому від лікувальних кровопускань молодику.

Покращення стану пацієнта стало приводом до подальших спроб проводити трансфузію крові хворим. Ж.Дені став дуже активним пропагандистом переливання крові. Однак йому не вдалося змінити пануюче в той час негативне ставлення до цієї операції.

картинка sher2408

Річард Лоуер

Ж.Дені проводив людям переливання крові від тварин і робив це, за звичай, за необгрунтованими показниками, частіше всього психічнохворим. Напевно, це викликало у лікарів того часу сумніви в корисності переливання крові, що разом з релігійними забобонами привело дозаборони переливання крові не тільки у Франції, а і в інших країнах.

Всього в ХVII ст. у Франції, Англії, Італії, Германії було зроблено близько 20 переливань крові хворим, а потім цей метод на довгі роки був забутий.

Лише після півстолітньої перерви роботи з використання крові з лікувальною метою були відновлені.

На початку ХІХ століття лондонський професор фізіології і акушерства Джеймс Блендель запропонував спеціальний апарат для

переливання крові і в 1819 році зробив перше переливання крові від людини людині. У 1825 році він успішно перелив кров породіллі, яка помирала від крововтрати. Всього він і його учні провели 11 трансфузій крові при крововтратах, причому донорами були родичі хворих і лікарі його лікарні. Спостерігаючи за хворими під час переливання крові, Д.Блендель зробив висновок про можливість підбору крові, так як дуже часто пацієнти скаржились на смикання повік та губ, і рекомендував при появі цих ознак переливання зупинити.

Не відставала від Європи і Росія. У 1830 році під час епідемії холери хімік Герман вперше з лікувальною метою провів вливання у вену підкисленої води. Цей рік став знаменним ще й завдяки появі на російській мові роботи з переливання крові, складеної професором медико-хірургічної академії С.-Петербургу С.Ф.Хотовицьким.

Великий вклад у розвиток вчення про переливання крові і застосування кровозамінників вніс петербурзький акушер Г.Вольф. У 1832 році він провів перше у Росії переливання крові знекровленій жінці, що помирала під час пологів.

У 1848 році професор фізіології Московського університету А.М. Філомафітський під час дослідів на тваринах найбільш повніше обгрунтував значення переливання крові при крововтратах і запропонував свій апарат. Ним була написана чудова книга «Трактат про переливання крові як єдиний засіб в багатьох випадках врятування згасаючого життя».

М.І.Пірогов у своїй праці «Військово-лікувальна справа» переконливо доводить позитивне ставлення до переливання крові. Сам він не зміг застосувати методику переливання крові на війні через несприятливі умови, які існували в той час в польових шпиталях. Але його учень С.П.Коломнін, в період сербсько-турецької війни 1876 року виконав на фронті чотири переливання крові пораненим. Ним також була виконана та опублікована робота по консервуванню крові та методах її хімічної стабілізації.

В останній чверті ХІХ століття, незважаючи на ряд переконливих експериментально-клінічних досліджень наших співвітчизників, переливання крові в клінічній практиці застосовувалося зовсім рідко через невдачі, причиною яких був гемоліз через закони ізонесумісності і тромбози з емболіями через неможливість попередити звертання крові під час переливання.

ІІІ ПЕРІОД

Протягом третього періоду в розвитку проблеми переливання крові вченим вдалося розгадати причини цих невдач і знайти засоби для їх попередження.

В 1901 році австрійський фізіолог Карл Ландштейнер вперше встановив поділ людей за властивостями їх крові на групи, що в подальшому дозволило здійснювати підбір сумісності крові для переливання і надійно попереджати посттрансфузійний шок. Свої спостереження він виклав у статті «Про аглютинативні властивості нормальної людської крові». Однак на початку ХХ століття ніхто, навіть сам К.Ландштейнер, повністю не уявляли собі дійсного маштабу цього відкриття.

LandsteinerWS.jpg

Пам'ятник

Карлу Ландштейнеру

Пройшли роки, поки воно було гідно оцінено. Лише через 30 років, у 1930 році, Карлу Ландштейнеру була присуджена Нобелівська премія.

У 1907 році чеський лікар Ян Янський, у 1910 році американець Мосс – дійшли до аналогічних висновків і вказують на розподіл усіх людей по ізогемааглютинаційним властивостям їх крові на 4 групи.

Вперше ізоаглютинаційні властивості крові при переливанні використав американський хірург Крайль у 1909 році. Тому з його ім’ям по праву пов’язане нуакове обгрунтування переливання крові від людини до людини. Він провів 61 переливання крові хворим і довів, что підбір донора за ізогемоаглютинаційними властивостями попереджує посттрансфузійні ускладнення.

Пропозиція застосування протизгортальних засобів, тобто стабілізаторів стало великим відкриттям початку ХХ століття. Пропозиція застосування цитрату натрію для стабілізації крові була зроблена у 1914-1915 роках.

Найбільше досягнення у справі практичного застосування цитрату при переливання належить Луісону. Ним вперше була розроблена техніка переливання крові і запропонована проста апаратура. Крім того, він раніше за інших привів найбільш переконливі дані на користь цитрату і одночасно вказав на шляхи і способи усунення ускладнень при його застосуванні.

ІV ПЕРІОД

Закінчилась І Світова війна, зацікавленість до методики переливання крові оживає з новою силою. У 1918-1920 роках при лікарняних шпиталях США створюються донорські кадри, і переливання крові починає застосовуватися для лікування різного виду захворювань.

У 1927 році в Італії розпочала свою діяльність асоціація по переливанню крові, яка займалась вербуванням і обстеженням донорів. Подібна організація під назвою «Служба переливання крові», була створена за активної підтримки у 1931 році у Парижі. Але у всіх цих країнах наукове вивчення методу переливання крові не розглядалося як справа державної важливості, а було справою окремих вчених.

В Росії, у 1919 році, у клініці професора С.П.Фьодорова, було проведено перше переливання крові, а в 1921-1923 роках виділили стандартні сироватки для визначення груп крові. Після цього була налагоджена заготівля стандартних сироваток і їх стали застосовувати при переливанні крові.

У 1926 році був створений перший у світі інститут гематології і переливання крові в Москві. Після відкриття цього інституту почалася широка наукова розробка цілого ряду питань в цій сфері і поступове впровадження цього методу в лікувальну прктику.

У 1930 році у Харкові був відкритий Український інститут переливання крові, а у 1931 в Ленінграді – відкрита станція переливання крові, яка через 6 місяців була реорганізована у НДІ переливання крові. До початку Великої вітчизняної війни нараховувалося до 1500 закладів переливання крові.

V ПЕРІОД

Це період Великої вітчизняної війни. Переливання крові на фронті і у тилу широко застосовується. Завдяки безперебійній і своєчасній доставці крові в необхідній для фронту кількості, багатьом тисячам тяжкопоранених було врятовано життя чи прискорено одужання.

В цей період вченими проводяться дослідження по створенню кровозамінників. З початку війни служба крові переводиться на військовий стан. У блокадному Ленінграді Інститут переливання крові постійно піддається артобстрілам і бомбардуванню, не вистачало флаконів, стерильного матеріалу, води – її приносили з Неви.

Всуперереч цьому інститут продовжував працювати. Його героїчний колектив, налагодив роботу у підвальному приміщенні, щоденно продовжував працювати і цим забезпечував фронт кров’ю. Тисячі людей приходили в інститут з проханням взяти у них кров. Гроші призначені для оплати за донорську кров, передавалися у фонд оборони.

У 1943 році Народним комісаром було прийнято рішення організувати пересувні (мобільні) станції переливання крові для кожного фронту.

Прототипом таких станцій була Смоленська обласна СПК, яка пересувалась разом із Західним фронтом не залежно від оперативних умов. До кінця 1943 року було створено 10 пересувних станцій

Виходячи з досвіду роботи у фронтових умовах, вченими (П.І.Покровським, А.К.Кисельовим) був розроблений двоетапний метод заготівлі крові, котрий в теперішні дні є практичною основою для консервування крові.

За період Великої вітчизняної війни в тилу країни донорами стали близько 5,5 млн.людей, а діюча армія отримала близько 1,7 млн. літрів консервованої крові.

VІ ПЕРІОД

Після закінчення війни здавалося, що методика переливання крові, котра має велике значення для лікування поранених, в мирний час не буде привертати увагу, а наукові дослідження скоротяться. Але це припущення не підтвердилося. Навпаки, в мирний час наукові дослідження проблем переливання крові і кровозамінників значно розширилися. На сьогоднішній день гемотрансфузії міцно ввійшли в клінічну практику для лікування багатьох захворювань.